7. Синтаксис. Структура речення

 

1.          Синтаксис простого речення. Головні члени речення. Порядок слів.

- Синтаксис відмінків у пасивній конструкції

- Синтаксис відмінків при ступенях порівняння прикметників

- Синтаксис відмінків при числівниках

2.          Узгодження підмета та присудка

3.          Пряме питання (quaestio recta)

4.          Узгодження часів (consecutio temporum). Правило послідовності часів

5.          Підрядні речення

6.          Непряме питання (quaestio obliqua)

 

1. Синтаксис простого речення. Головні члени речення. Порядок слів.

 У латинському простому реченні порядок слів досить вільний, але здебільшого підмет ставиться на початку речення, а присудок — в кінці. Прямий додаток виражається знахідним відмінком без прийменника і знаходиться ближче до присудка. Узгоджене означення ставиться здебільшого після означуваного слова terra incognita (невідома земля), tabula rasa (чиста дошка), але і mea culpa  (дослівно: моя провина; український відповідник ‒ перепрошую, даруйте, пробачте, вибачте).

Означення, виражене іменником у родовому відмінку, часто вживається перед означуваним словом: Persarum terra (країна персів).

При запереченні вживається особова конструкція: підмет стоїть в Nominativus, дієслово esse узгоджується з ним у числі й особі: In luna non est vita (На місяці нема життя). Особові займенники при дієсловах здебільшого не вживаються.

 

Синтаксис простого поширеного речення

1. Порядок слів у латинській мові такий:

а) підмет (subiectum) стоїть на першому місці;

б) присудок (praedicātum) – переважно на останньому;

в) прямий додаток стоїть тільки в акузативі без прийменника перед присудком;

г) узгоджене означення стоїть переважно після означуваного слова.

 

2.          Дієслово esse (бути) у значенні дієслова-зв’язки не пропускається, за винятком прислів’їв, крилатих висловів, сентенцій.

3.          Іменна частина складеного присудка виражається іменником, прикметником, дієприкметником, займенником і стоїть у номінативі, узгоджуючись із підметом.

4.          Заперечення при дієсловах не змінює дієслівного керування і побудови речення.

5. У латинському заперечному реченні може бути тільки одне заперечення. Якщо в реченні є два заперечення, то все висловлювання набуває позитивного змісту.

Синтаксис відмінків у пасивній конструкції

Для позначення знаряддя дії у пасивній конструкції вживається відмінок ablatīvus instrumenti (орудний знаряддя). Він відповідає на запитання чим?, яким знаряддям виконується дія?

 

Для позначення особи, яка діє, у пасивній конструкції вживається відмінок ablatīvus auctōris (орудний дійової особи), який вживається з прийменником a (ab). Він відповідає на запитання, хто виконує дію? і перекладається на українську мову називним відмінком однини у зв’язку з перекладом пасивної конструкції активною.

Синтаксис відмінків при ступенях порівняння прикметників

1. Орудний порівняння (Ablatīvus comparatiōnis)

У латинській мові при вищому ступені порівняння можливі дві конструкції:

а) предмети, які порівнюють, ставлять у називному відмінку і між ними – сполучник quam – ніж, як:

б) предмет, з яким порівнюють, стоїть в орудному відмінку без прийменника і такий орудний називається Ablatīvus comparatiōnis (орудний порівняння). Українською мовою перекладається родовим відмінком з прийменником «за» або «від».

 

2. Родовий частковий (Genetīvus partitīvus)

У латинській мові при найвищому ступені порівняння прикметників, коли із кількох предметів треба виокремити якийсь один, вживається родовий частковий (Genetīvus partitīvus), українською мовою перекладається родовим відмінком з прийменником з (із).

 Синтаксис відмінків при числівниках

При числівниках у латинській мові вживаються відмінки з такими значеннями:

1. Ablatīvus tempŏris (аблятив часу) вказує на час виконання дії, відповідаючи на запитання коли?, у який час? Вживається без прийменника при словах:

annus – рік; tempus – час;

aetas – вік;

aera – епоха;

saecŭlum – сторіччя;

mensis – місяць;

dies – день;

hora – година;

ver – весна;

nox – ніч та ін.

Roma anno septingentesĭmo quinquagesĭmo tertio ante aeram nostram condĭta est.  – Рим був заснований 453 р. до н.е.

2.          Accusatīvus tempŏris (знахідний часу) вказує на час тривалості дії, а також вік, відповідаючи на питання як довго?, протягом якого часу? Інколи accusatīvus tempŏris вживається з прийменником per (протягом). Перекладається українською мовою знахідним або родовим відмінком зі словом «протягом».

 

2.          Узгодження підмета та присудка.

 Простий дієслівний присудок (praedicatum) в латинській мові, як і в сучасній українській мові, узгоджується з підметом (subjectum) у числі та особi:

Charta (Epistŭla) non erubescit ‒ Папір не червоніє; Mala herba cito crescit ‒ Погана трава швидко росте.

При підметі, вираженому інфінітивом або цілим реченням, прикметник-присудок вживається у середньому роді однини:

 Dulce et decorum est pro patria mori – Cолодко і прекрасно померти за батьківщину.

Якщо вказівний або відносний займенник є підметом, то він узгоджується з іменною частиною присудка в роді та числі:

Haec mea culpa est (Сіс. Brut. 35) – Це  моя провина (дослівно: Ця ‒ моя провина).

При декількох підметах присудок вживається у множині:

Romulus et Remus urbem condiderunt – Ромул і Рем заснували місто.

При декількох підметах, вжитих у різних родах, перевага надається чоловічому роду перед жіночим та середнім, жіночому – перед середнім:

Pater et mater mortui sunt (Ter. Eun. 518) – Батько і мати померли.

Якщо підмети – назви неістот однакового роду, то присудок або ставиться у тому ж роді, або вживається у середньому роді множини, або ж узгоджується з найближчим підметом:

Beneficium et injuria inter se contraria sunt – Доброчинство і несправедливість протилежні одне одному.

 

3.          Пряме питання (quaestio recta)

Питальні речення поділяють на прямі/непрямі за адресатом мовлення та одночленні/багаточленні за будовою.

В прямих  питаннях  (простих  питальних  реченнях)  присудок  вживається в індикативі або у кон’юнктиві.

Наприклад:

Quid agis?           Що ти робиш?

Quid agēbas?      Що ти робив?

Quid egisti?         Що ти зробив?

Quid ages?          Що робитимеш? Що будеш робити?

Quid desideras? Що ти бажаєш?

Quid opinaris?    Що ти думаєш?

 

4.          Узгодження часів (consecutio temporum)

У складнопідрядних речення присудок підрядного речення може бути вираженим часовими формами дійсного та умовного способів. Якщо присудок підрядного речення виражений часовими формами умовного способу, то їх уживання відбувається за правилом, що його прийнято називати cōnsecūtiō temporum (послідовність часів).

Уживання тієї чи тієї часової форми умовного способу в підрядних реченнях залежить від часової форми присудка головного речення; від часової співвіднесеності дій головного і підрядного речення.

У           головному речення переважно використовують часові форми дійсного способу, інфінітив або імператив (наказовий спосіб).

Дія, виражена в підрядному реченні, щодо головного може бути одночасною, може передувати або ж здійснитися в майбутньому.

Правило послідовності часів

1.          Якщо в головному реченні вжито форму одного із головних часів (Praesens, Futurum І, Futurum II, Imperativus), то в підрядному речення вживаємо praesēns соn., за умови, що дії, виражені і в головному, і в підрядному реченнях, відбуваються одночасно;

perfectum con., за умови, що дія в підрядному реченні відбувалася раніше від дії в головному реченні;

praesēns соn. I (активного) описового дієвідмінювання, або форма на -ūrus sim, за умови, що дія в підрядному реченні відбудеться після дії в головному реченні.

2.          Якщо в головному реченні вжито форму історичного часу (Imperfectum, Perfectum або Plusquamperfectum), то в підрядному реченні вживаємо

imperfectum соn., за умови, що дії, виражені і в головному, і в підрядному реченнях, відбуваються одночасно;

plūsquamperfectum соn., за умови, що дія в підрядному реченні відбувалася раніше від дії в головному реченні;

imperfectum соn. І описового дієвідмінювання, або формою на -ūrus essem.

Повністю правило cōnsecūtiō tempŏrum зреалізовується в підрядних реченнях тільки тоді, коли між діями підрядного і головного речень можливі всі три випадки співвіднесення часових форм. До таких речень належать підрядні з’ясувальні (непрямо запитальні і зі сполучником) quīn.

В інших видах підрядних речень cōnsecūtiō tempŏrum діє частково. Наприклад, в підрядних цільових вживають тільки praesēns і imperfectum con. У підрядних реченнях часу зі сполучником cum historĭcum уживають тільки imperfectum соn. і plūsquamperfectum con.

 5.          Складнопідрядні речення.

Між складнопідрядними реченнями в латинській мові розрізняють такі види:

1.          Складнопідрядне речення з підрядним мети.

Сполучні засоби: сполучники ut (uti) щоб, ne (ut ne) щоб не, neve і щоб не

2.          Складнопідрядне речення з підрядним з'ясувальним.

Сполучні засоби: сполучники          ut, ne (ut ne) що, щоб, що не, щоб не, neve і щоб, а також сполучник quod (quod explicativum)

3.          Складнопідрядне речення з підрядним наслідковим.

Сполучні засоби:сполучники ut що (ut consecutivum), ut non що не (ut nemo, ut nihil, ut nunquam), neque і що не.

Головне речення здебільшого містить співвідносні слова (або лише маються на увазі) зі значенням так, настільки, до того, до такої міри: ita, sic, tam, tantopere, adeo, eo, usque eo, cum eo, ea condicione; або вказівні займенники: talis, is, hic, iste, ejusmodi, tantus, tot.

4.          Складнопідрядне речення з підрядним причини.

Сполучні засоби: сполучники quod, quia, quoniam, сum (quum, quom) тому що, бо, оскільки і можуть співвідноситися з корелятами в головному реченні propterea, ideo, idcirco, ob eam causam тому (з тієї причини).

5.          Складнопідрядне речення з підрядним умови.

Сполучні засоби: сполучники si якщо та nisi, nisi non якщо не.

6.          Складнопідрядне речення з підрядним допустовим.

Сполучні засоби: сполучники si, etsi, etiamsi, tametsi, quamquam, quanquam, quamvis, licet, cum (quum), ut (ne) хоча, навіть якщо, нехай.

Головне речення містить кореляти tamen, at, attamen, veruntamen, certe, at certe, tamen certe, saltem, nihilominus, tamen однак, тим не менше, все ж таки, зрештою.

7.          Складнопідрядне речення з підрядним міри та ступеня (порівняльні).

Сполучні засоби: сполучники ut (uti), sicut (sicuti), quemadmodum, quomodo як, які переважно вживаються із індикативом. У головному реченні наявні співвідносні слова ita, sic, item (так).

8.          Складнопідрядне речення з підрядним умовно-бажальним.

Сполучні засоби: сполучники dum, dum ne, dum-modo, dummodo ne, modo, modo ne, modo ut, tantum ne (якби, тільки (не))

9.          Складнопідрядне речення з підрядним означальним.

Сполучні засоби: відносні займенники, співвідносні займенники та прислівники, субстантивовані відносні займенники, відносні прислівники (qui, quod, quis, qualis, talis, ubi, unde, quo, quomodo).

10.        Складнопідрядне речення з підрядним часу.

Сполучні засоби: сполучники cum (quum) коли, quamdiu, dum, quoad, donec докu, quotienscunque коли б то не

 

6.          Непряме питання (quaestio obliqua).

Непряме питання  один із типів підрядних з’ясувальних речень, а його особливість в тому, що сполучним засобом є питальні займенники, прислівники, сполучники і частки.

 

Питальні займенники: quis? quid? хто? що? 

quī? quae? quod? який? яка? яке?

quālis, e який? яке? (за якістю)

quantus, а, um який? яка? яке? (за величиною)

 Питальні прислівники: ubī? де? quō? куди? unde? звідки? quandō? коли? та ін.

Питальні частки і сполучники:

а) -nе чи num хіба, невже nonne хіба не, невже не;

б) подвійний питальний сполучник utrum... an... бо... або... та ін.

 У непрямих питаннях вживається кон’юнктив згідно з правилом Consecutio temporum.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Який порядок слів у  латинському простому реченні?

2. Який відмінок вживається для позначення знаряддя дії у пасивній конструкції?

3. Як узгоджується простий дієслівний присудок (praedicatum) в латинській мові?

4. Як поділяються питальні речення?

 5. Як може бути виражений  присудок у складнопідрядних реченнях?

6. Які розрізняють складнопідрядні речення?